Ільющенкова Анна, позивний “Мурка”, “Донбас”, м.Одеса

"Возле меня лежал какой-то Алексей с Иваново с ранением в живот. Нас повезли опять, неизвестно куда, полями. По дороге останавливались и поднимали ребят. Мне показалось, что мы ехали очень долго. Нас привезли в очень классный госпиталь, русский. Я поняла, что это были русские по их словам: «Зачем вам все это надо, лучше бы приезжали к нам на Байкал, на наши озера, чем мы здесь ведем войну». У меня на одежде были желтые полоски, и они это заметили, когда грузили меня в вертолет. Как только увидели полоски, вернули обратно и бросили на землю. Ночи были очень холодные. Утром меня допрашивало ФСБ, они сами так представились. Они знали позывные наших ребят…”"

Жариков Олег, позывной “Жора”, «Донбас», Запорожье

"Вечером собрались наши 3 снайперские пары, чтобы решить, что делать дальше: уходить или оставаться. Все знали: если в плен попадем, снайперов там не жалуют. Я для себя решил, что раненых не брошу. Каждый там делал свой выбор.. ..Половина россиян вообще не понимала, где они находятся. Они считали, что Донецк – это часть РФ, такой райцентр в Ростовской области. Потом приехали "мотороловцы", наставили автоматы, сняли предохранители и заставили нас прыгать под «Хто не скаче, той москаль». Все выглядило, как подготовка к расстрелу"

Хорунжий Артем, позивний «Грек», “Донбас”, Київ

“Літо, поруч все горить, а з іншого боку ще неспалена трава. Насправді, непоганий літній день, над тобою постійно свистять кулі, уламки, снаряди летять. І ти лежиш і думаєш: "Може заснути?" Ну, от в цій конкретній ситуації ти вже нічого не можеш зробити. Ворухнутись ти теж не можеш.

Полон - це був тихий жах. Кожен день когось били, ламали людям кістки. Ніхто не знав, коли це все закінчиться. Ти весь час підвішений на гачку, що, може, нас завтра обміняють. А, може, післязавтра. Ходили якісь абсолютно фантастичні плітки.”

Дейнега Олександр, позивний “Чуб”, «Донбас», м.Київ

"Вважав: то не чоловік, котрий не був в армії. Відповідно, коли склалась така ситуація в країні - з'явився агресор, почалися бойові дії - розумів, що маю іти. У внутрішніх військах служив в частині "3027", де почав базуватись наш батальйон «Донбас». Знаючи, що в мене є знання - пішов. Я особисто спілкувався із сержантами, рядовим складом, молодшим лейтенантом. Всі вони були представники Російської Федерації. Вони цього не заперечували. Я на власні очі бачив Камаз, в який вони (російська сторона — ред.) насипом позбирали своїх 200-х. Навіть допомагали їм грузити."

Іван Ребар, позивний “Хмара”, м.Іллінці, Вінницька обл

“Поранення я отримав 24-го, коли наш "дядя Петя" парад строїв. З іншої сторони підходили до Іловайська, на зачистку. Чи то четвертий був, чи п'ятий блокпост. Я спустився в окоп, там бліндаж і було три оці «не-рускіє». Я ніколи не забуду ту рижу морду, що стріляв по мені. Такий якийсь, видно, чи наркоман, чи що, такий злий погляд у нього був”

Позивний «Філін», “Донбас”, м.Львів

“Мені дуже шкода, що Іловайськ сприймають як трагедію. Так, загинули люди, потрапили в полон, зникли без вісти. Але ми всі знали, чому ми туди йшли і розуміли можливі наслідки. Загиблих ми маємо пам'ятати і віддати їм шану. Іловайськ треба показувати як велику битву. Де люди проявили всі найкращі свої риси характеру. І це був героїзм. Це переломний момент. З Іловайська почалися мінські угоди. І люди по усій Україні побачили, що українські бійці, люди, громадяни можуть захищати свою країну”

Позивний “Лєкс”, “Донбас”, м.Київ

“Россияне поставили нам ультиматум: либо мы сдаемся, либо нас расстреливают из артиллерии. Мы решили выходить без оружия. К этому нас подтолкнуло то, что было много раненых, которые нуждались в помощи. Россияне дали нам слово, что на следующий день после сдачи они передадут нас украинской стороне через буферную зону и позаботятся о раненых. Свои слова они сразу же предали”

Позивний “Москіт”, “Донбас”. м.Херсон

“Они ждали какой-то мифический «Правый сектор», который должен был въехать в Иловайск. Они не скрывали, что россияне. Им влили в уши, что какие-то бандеровцы за русский язык будут убивать. Мое общение на русском языке для них было взломом шаблона. Они не могли сложить в одно целое ту картинку, что была в голове и ту, которую видели перед глазами”

Позивний “РЕД”, “ДОНБАС”

Загинув 29 серпня 2014 року під час бою в “зеленому коридорі” “Коли стоїть гроб, прийшли люди, дивляться на мене і питають: «А чому ви, тьотя Наташа, туди його відпустили?». А я кажу: «Ви, знаючи Женю, задаєте мені такі питання. Я його туди пустила, щоб ви тут стояли». Він не міг це обійти стороною. Він був дуже активний, правильний для цього життя, дуже правильний. Завжди був попереду. Борець за справедливість” - мама

Позивний “Лунатік”, «Донбас», м.Малин, Житомирська обл

“Швидка, нова Пежо з такими помаранчевими полосками, гальмує. Ми йдемо десь 50 метрів від дороги - дуже близько і як на долоні. І чуєм крики, вискакують росіяни: «Лежать! Оружие на землю! Стрелять будем». Обертаємось – там шестеро росіян вискакують, повністю екіпіровані, і наводять на нас автомати. Ми різко починаєм бігти. Через кілька секунд починають по нам стріляти. Десь по ногам спочатку, бо фонтанчики землі були. Потім ми почали бігти зигзагами. Вони починають вже наповал стріляти, бо чую над головою свистять кулі”

Позначка: Донбас